Планово-попереджувальна система технічного обслуговування і ремонту (ТОіР) являє собою комплекс організаційно-технічних заходів попереджувального характеру, що проводяться в плановому порядку з метою забезпечення постійної технічної готовності обладнання до роботи і запобігання підвищеного зносу його вузлів і деталей.
Плановою система ТО називається тому, що обладнання ставлять на обслуговування в плановому (регламентному) порядку через певний проміжок часу або після певного напрацювання (в годинах або в кількості виконаних операцій).
Попереджування полягає в тому, що обслуговування і періодичні ремонти обладнання виконують до виникнення відмови. Відповідно, такі ремонти називають планово-попереджувальними (ППР).
При плануванні ППР важливо правильно визначити, в який момент необхідно провести ТОіР, щоб уникнути відмови обладнання. Якщо його проводити занадто часто, обслуговування стає непомірно дорогим, якщо невиправдано рідко – обладнання може вийти з ладу, що теж може призвести до серйозних фінансових витрат. Тривалий час вважалося, що ймовірність відмови зростає в міру роботи обладнання його знос. Відповідно, ТОіР проводили після того, як обладнання напрацьовувало певну кількість годин або виконувало певну кількість операцій (наприклад, після виробництва кожної тисячі штампованих деталей). По завершенні обслуговування або ремонту обладнання знову запускали в експлуатацію, напрацювання (в годинах або кількості операцій) знову накопичувалося і ТОіР повторювалося. Відповідно, з’явилися терміни “ремонтний цикл” і “міжремонтний період”.
Багато років планово-попереджувальні ремонти були основним методом підтримки працездатності обладнання на більшості промислових підприємств. Альтернативою цього методу було реактивне технічне обслуговування, або обслуговування за подією, при якому ремонт обладнання виконувався після виходу його з ладу. Однак результати досліджень показували, що застосування такого ТОіР виправдано тільки тоді, коли собівартість ремонту відносно низька, а брак продукції, який виходить в результаті поломки обладнання, невисокий і не вплине на виконання зобов’язань перед замовниками. Для складного обладнання, ремонт якого обходиться дорого і займає багато часу, реактивне обслуговування, з урахуванням втрат від простою, може коштувати в п’ять-вісім разів дорожче, ніж ППР, саме тому до 1970-х років була поширена саме планово-попереджувальна система технічного обслуговування та ремонту.
Однак в період з 1968 по 1982 роки були проведені масштабні дослідження механізмів відмови, в результаті яких з’ясувалося, що тільки від 8% до 23% відмов відповідає прийнятому в практиці проведення ППР припущенням, що інтенсивність відмов зростає з напрацюванням обладнання. Такі відмови властиві відносно простим об’єктам. Що ж стосується технічно складних об’єктів, то було встановлено, що між ймовірністю їх відмови і терміном експлуатації немає взаємозв’язку. Для цих об’єктів ймовірність відмови має постійну величину, що не зростає з напрацюванням.
Тому в 1970-х роках, провідні світові підприємства почали відмовлятися від ППР і сьогодні найпрогресивнішим і ефективним підходом для будь-якого виробничого підприємства вважається обслуговування на підставі надійності (RCM, reliability-centered maintenance).
Чи означає це, що планово-попереджувальна система обслуговування, як застаріла, має бути здана в музей? Ні, не означає. Адже відповідно до “самої прогресивної і ефективної” методики RCM на першому етапі її впровадження проводиться класифікація на все обладнання, задіяне у виробничому процесі, за показником “критичність”. Після аналізу парку обладнання і визначення найбільш “критичних” одиниць, для кожної з них вибирається максимально ефективний вид обслуговування:
• Реактивний – напрацювання на відмову без технічного обслуговування. Використовується, коли обладнання не є критичним, легко замінюється, його ремонт супроводжується відносно невисокими витратами, або ж це застаріле устаткування, яке практично не підлягає ремонту і працює до кінцевого виходу з ладу.
• Превентивний – аналогічний системі планово-попереджувальних ремонтів (ППР). Пропонується обладнання, “критичність” якого невисока; це визначається такими факторами, як низька вартість простою для виробництва, можливість швидкої заміни запчастин на вузлі або складальної одиниці.
Для обладнання ступінь використання у виробничому ланцюжку оцінюється як висока, застосовується предиктивний (прогнозний) і проактивний види обслуговування.
Таким чином, планово-попереджувальна система технічного обслуговування і раніше широко використовувалась, але вже не для всього обладнання, яке підлягає реактивному обслуговуванню, а лише для того, яке ще не перевели на більш ефективне предиктивное або проактивное обслуговування, а також для того, яке і не підлягає такому перекладу.